SCHALK AND KOPF v. AUSTRIA

• Judgment Date: 24 June 2010
• ECLI: ECLI:CE:ECHR:2010:0624JUD003014104
• Respondent State: Austria
• Date: 24 June 2010
• Application Number: 30141/04
• Court: First Section (European Court of Human Rights)
• Counsel: MAYER K.
• Applied Rules: 8;8-1;12;14;14+8;34;35;35-1;37;37-1
• Official Gazette Publication: [object Object]

© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2012. Цей переклад було замовлено за підтримки Довірчого фонду з прав людини Ради Європи (www.coe.int/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду. Для докладної інформації розгляньте вказівку щодо авторського права в кінці цього документа.

© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2012. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (www.coe.int/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.

© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2012. La présente traduction a été effectuée avec la soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (www.coe.int/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ПЕРША СЕКЦІЯ

СПРАВА «SCHALK AND KOPF ПРОТИ АВСТРІЇ»

(Заява № 30141/04)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

24 червня 2010 року

ОСТАТОЧНЕ

22/11/2010

Це рішення стало остаточним відповідно до ч. 2 ст. 44 Конвенції. Воно може бути редакційно уточнено.

У справі «Schalk and Kopf проти Австрії»,

Європейський суд з прав людини (перша секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Christos Rozakis, Голова,
Anatoly Kovler,
Elisabeth Steiner,
Dean Spielmann,
Sverre Erik Jebens,
Giorgio Malinverni,
George Nicolaou, судді,
та André Wampach, заступник секретаря секції,

після наради за зачиненими дверима 25 лютого 2010 року та 3 червня 2010 року,

ухвалюють це рішення, прийняте останнього із зазначених днів:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато за заявою (№ 30141/04) проти Республіки Австрія, поданою до Суду на підставі ст. 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі − Конвенція) двома громадянами Австрії паном Горстом Мікаелем Шальком (Horst Michael Schalk) та паном Йоганом Францом Копфом (Johan Franz Kopf) (далі − заявники) 5 серпня 2004 року.

2. Заявників представляв п. К. Майєр (K. Mayer), юрист, що практикує у м. Відні. Уряд Австрії (далі − Уряд) представляв його Уповноважений, Спеціальний представник Г. Тічі (Tichy), Голова Департаменту міжнародного права Федерального міністерства європейських та закордонних справ.

3. Заявники вказували, зокрема, що вони були піддані дискримінації, оскільки їм як одностатевій парі було відмовлено у можливості одружитися чи отримати юридичне визнання їхніх стосунків у інший спосіб.

4. 8 січня 2007 року голова Першої секції вирішив сповістити про заяву Уряд. Також було вирішено одночасно розглядати справу на предмет прийнятності і по суті (ч. 3 ст. 29 Конвенції).

5. Заявники та Уряд подали письмові зауваження щодо прийнятності та по суті заяви. Уряд також подав подальші письмові зауваження. Крім того, зауваження третьої сторони було отримано від уряду Сполученого Королівства, якому було дозволено долучитися до письмового провадження Головою палати (ч.2 ст. 36 Конвенції та ч.2 правила 44 Регламенту Суду). Спільні зауваження третьої сторони було отримано від неурядових організацій, яким Голова палати дозволив долучитися до розгляду справи, а саме: FIDH (Міжнародна федерація за права людини), ICJ (Міжнародна комісія юристів) AIRE Centre (Консультаційний центр з особистих прав в Європі) та ILGA-Europe (Європейське відділення Міжнародної асоціації лесбіянок та геїв). Чотирьом неурядовим організаціям також Головою було надано дозволи долучитися до слухання.

6. Публічне слухання у справі відбулося у Палаці прав людини у м. Страсбурзі 25 лютого 2010 року (ч. 3 правила 59 Регламенту Суду).

На слуханні були присутні:

(a) від Урядуt
пані B. Ohms, Федеральний канцлер, Заступник Уповноваженого,
пані G. PASCHINGER, Федеральне міністерство європейських і закордонних справ
п. M. Stormann, Федеральне міністерство юстиції, радники;

(b) від заявників
п. K. Mayer, адвокат,
п. H. Schalk, заявник;

(c) від неурядових організацій, залучених як треті сторони
п. R. Wintemute, Королівський коледж, Лондон адвокат,
пані A. Jernow, Міжнародна комісія юристів, радник.

Суд заслухав звернення пані Омс, п. Майєра та п. Вінтемута

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Заявники народилися у 1962 та 1960 роках відповідно. Вони – одностатева пара, яка проживає у м. Відні.

8. 10 вересня 2002 року заявники звернулися до управління реєстрації актів цивільного стану (Standesamt) для вчинення необхідних дій, які дозволили б укладення між ними шлюбу.

9. Рішенням від 20 грудня 2002 року Віденська міська рада (Magistrat) відмовив заявникам. Посилаючись на ст. 44 Цивільного кодексу (Allgemeines Bürgerliches Gesetzbuch), остання дійшла висновку, що шлюб може укладатися між двома особами різної статі. Відповідно до усталеної практики, шлюб, укладений між особами однакової статі був таким, що не створює правових наслідків та недійсним. Оскільки обидва заявники були чоловіками, вони не мали правоздатності на укладення шлюбу між собою.

10. Заявники звернулися до Голови уряду землі Відня (Landeshauptmann) про перегляд цього рішення, але відповідне звернення не було задоволено. У своєму рішенні від 11 квітня 2003 року Голова уряду підтримав правову оцінку, надану муніципалітетом. Крім того, він посилався на практику Адміністративного суду, відповідно до якої належність двох осіб до однієї статі становила перешкоду для укладення між ними шлюбу. Більше того, у ст. 12 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на укладення шлюбу між особами різної статі.

11. У конституційній скарзі заявники стверджували, що відсутність юридичної можливості укладення між ними шлюбу становила порушення їхнього права на повагу до приватного та сімейного життя і принципу недискримінації. Вони доводили, що поняття шлюбу розвивалося з часу набуття чинності Цивільним кодексом у 1812 році. Зокрема, народження дітей та надання їм освіти вже не були невід’ємними складовими шлюбу. За сучасних умов шлюб є радше постійним союзом, що охоплює всі аспекти життя. Не було об’єктивного виправдання для ненадання права одностатевим парам укладати шлюб, тим більше що Європейський суд з прав людини визнав, що відмінності, які ґрунтуються на статевій орієнтації, вимагають особливо вагомого обґрунтування. Інші європейські держави або дозволили гомосексуальні шлюби або внесли зміни до свого законодавства для надання однакового зі шлюбом статусу одностатевим партнерським відносинам.

12. Зрештою, заявники заявляли про порушення їхнього права на мирне володіння майном. Вони доводили, що у разі, якщо один партнер з одностатевої пари помирає, інший зазнає дискримінації в силу того, що він буде поставлений у менш сприятливе становище згідно з податковим правом, ніж такий партнер з одруженої пари.

13. 12 грудня 2003 року Конституційний Суд (Verfassungs‑gerichtshof) відмовив у задоволенні скарги заявника. У відповідній частині рішення зазначається:

«Адміністративні процедури, які завершилися рішенням, що оскаржується, насамперед стосувалися питання про законність укладення шлюбу. Відповідно, єдиною підставою для скарг слугувало те, що у ст. 44 Цивільного кодексу визнавався та передбачався шлюб між «особами різної статі». Твердження про порушення права власності є просто іншим засобом для того, аби підтвердити, що ситуація є неправомірною.

Стосовно шлюбу у ст. 12 Конвенції, яка має юридичну силу конституційного закону, передбачено:

«Чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім’ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.»

Ні принцип рівності, що міститься у Федеральній Конституції Австрії, ні Конвенція (у статті 12 якої зазначається «чоловік та жінка») не вимагають, що поняття шлюбу, який пов’язаний з основоположною можливістю батьківства, має бути розширене до іншого виду відносин. Крім того, на сутність шлюбу жодним чином не впливає той факт, що можливе розлучення (або встановлення режиму окремого проживання) і що для подружжя важливо, чи вони фактично можуть або хочуть мати дітей. Європейський суд з прав людини встановив у рішенні у справі Cossey від 27 вересня 1990 року (справа № 10843/84, що стосується особливого становища осіб-транссексуалів), що обмеження шлюбу традиційним змістом цього поняття було об’єктивно обґрунтованим, вказуючи

«...що закріплення традиційного поняття шлюбу передбачає вагому причину для подальшого схвалення біологічного критерію для визначення статі особи для цілей укладення шлюбу».

[Подальша зміна у практиці, яка стосувалася суто питання транссексуалів (ECHR, Goodwin, № 28957/95, від 11.06.2002 р.), не дозволяє дійти висновку, що має бути змінена оцінка загального питання, що розглядається.]

Факт того, що відносини між особами однакової статі входять до поняття приватного життя і, як такі, захищаються ст. 8 Конвенції, котра також забороняє дискримінацію з необ’єктивних підстав (ст. 14 Конвенції), не встановлює обов’язку змінити шлюбне право.

У цій справі немає необхідності вивчати, чи і у яких сферах право невиправдано створює дискримінацію проти одностатевих відносин шляхом забезпечення спеціальних норм для одружених пар. Так само завданням цього суду не є створювати рекомендації для законодавця з конституційних питань чи навіть з питань правової політики.

Таким чином, вимоги скарги слід відхилити як безпідставні.

14. Це рішення Конституційного суду було вручено адвокату заявника 25 лютого 2004 року.

II. НАЦІОНАЛЬНЕ І ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВО, ЩО СТОСУЮТЬСЯ СПРАВИ

A. Право Австрії

1. Цивільний кодекс

15. Стаття 44...