GARBUZ v. UKRAINE

• Judgment Date: 19 February 2019
• ECLI: ECLI:CE:ECHR:2019:0219JUD007268110
• Respondent State: Ucrania
• Date: 19 February 2019
• Application Number: 72681/10
• Court: Fourth Section (European Court of Human Rights)
• Counsel: KALMYKOV T.O.
• Applied Rules: 6;6-1;6-3-d;35;35-3-a;41

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ГАРБУЗ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF GARBUZ v. UKRAINE)

(Заява № 72681/10)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

19 лютого 2019 року

ОСТАТОЧНЕ

19.05.2019

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Гарбуз проти України»

Європейський суд з прав людини (Четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пауло Пінто де Альбукерке (Paulo Pinto de Albuquerque), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Вінсент А. Де Гаетано (Vincent A. De Gaetano),
Егідіюс Куріс (Egidijus Kūris),,
Карло Ранцоні (Carlo Ranzoni),
Жорж Раварані (Georges Ravarani),
Марко Бошняк (Marko Bošnjak), судді,
та Андреа Там’єтті (Andrea Tamietti), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 08 січня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 72681/10), яку 02 грудня 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Микола Андрійович Гарбуз (далі – заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв
пан Т.О. Калмиков, юрист, який практикує у м. Харків. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина.

3. Заявник стверджував, зокрема, що йому не було надано дозвіл допитати деяких свідків у кримінальному провадженні щодо нього, один свідок був допитаний із значною затримкою, а провадження було необґрунтовано тривалим.

4. 10 жовтня 2017 року про заяву було повідомлено Уряд держави-відповідача.

5. 03 квітня 2013 року заявник помер. 12 серпня 2017 року його дружина, пані Валентина Федорівна Гарбуз висловила своє бажання підтримати заяву від його імені.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився у 1952 році та помер у 2013 році.

7. 21 лютого 2002 року бізнесмен П. звернувся до міліції зі скаргою, що заявник, який на той час обіймав посаду начальника комунального житлово-експлуатаційного підприємства, вимагав у нього гроші в обмін на надання дозволу на використання певних приміщень, які знаходилися на балансі підприємства. Заявник нібито запевнив П., що частина коштів буде використана для підкупу представників контрольно-наглядових органів, які могли цікавитися використанням приміщень.

8. Того дня працівники міліції у присутності двох понятих дали П. декілька банкнот, помічених люмінофорним порошком, видимим лише при спеціальному освітлені, для передачі заявнику в якості хабара, та диктофон.

9. Пізніше того дня П. зайшов до кабінету заявника, а потім вийшов, сказавши, що віддав йому гроші.

10. Працівники міліції зайшли всередину, щоб затримати заявника. Ті самі поняті зайшли за ними. У їхній присутності на руці та кишені заявника був виявлений люмінофорний порошок. Мічені банкноти були виявлені в одній із суміжних до його кабінету кімнат. Ці слідчі дії були зафіксовані на відеокамеру.

11. Того дня заявник написав та підписав явку з повинною, визнавши, що взяв гроші у П. Згодом він відмовився від своїх зізнавальних показань, стверджуючи, що вони були отримані внаслідок «фізичного та психологічного тиску» працівників міліції.

12. Заявник був обвинувачений у вчиненні шахрайства, вочевидь, у зв’язку з тим, що він не мав повноважень для надання відповідних приміщень в оренду.

13. Під час досудового слідства Т.В.С., яка, вочевидь, працювала на підприємстві заявника, заявила, що у незазначену дату, мабуть, перед поданням П. скарги до міліції, заявник сказав їй показати відповідні приміщення П.

14. Поняті дали офіційні показання слідчим органам, описавши події 21 лютого 2002 року, за яким вони спостерігали. Зокрема, вони зазначили, що увійшли до кабінету заявника після працівників міліції та, увійшовши, побачили, що двоє працівників міліції вже тримали заявника.

15. В обвинувальному висновку потерпілий, поняті та Т.В.С. були зазначені як свідки, які підлягали виклику під час судового розгляду.

16. Під судового розгляду заявник своєї вини не визнав та стверджував, що банкноти були підкинуті у приміщення підприємства працівниками міліції, які також забруднили його руку та кишеню люмінофорним порошком, щоб підставити його. Сліди від порошку на його руці могли з’явитися від рукостискання з П.

17. Згідно з твердженнями Уряду під час судового розгляду П. двічі давав показання у квітні 2004 року. Вбачається, що він повторив суть своїх показань, наданих працівникам міліції (див. пункти 7 та 9).

18. Поняті неодноразово викликалися у судове засідання для надання показань, проте вони не з’явилися, оскільки їх не могли знайти за повідомленими ними органам влади домашніми адресами. З наданих Суду протоколів судових засідань вбачається, що засідання відкладалися та переносилася щонайменше тридцять три рази у зв’язку з «неявкою свідків», і суд першої інстанції неодноразово звертався за допомогою до міліції та прокуратури для встановлення місцезнаходження свідків та доставлення їх у судові засідання. Вбачається, що ці заходи стосувалися як понятих, так і Т.В.С. Проте, незважаючи на ці зусилля, зазначені свідки не з’явилися, й їхні показання, надані під час досудового слідства, були зачитані у...